"Коли я купив у 1999 році свого першого гуцульського коня Мудрика (портфоліо Мудрика https://www.hutsulpony.com/mudryj) і привів його додому, то батько (родом з Житомирскої області, Овруцького району) поглянувши на коня сказав: «О, такі як наші, тількі ваші більш «клишоногі»!» Ефект клишоногості в гуцулика виникає через особливості будови тіла: пряма лопатка та виражена саблистість від роботи в горах (набута ознака). Від батька я чув дуже багато розповідей та історій про поліських коней. В дитинстві, я часто їздив до бабусі на Житомирщину. В депресивних селах були закинуті колгоспні бригади. Власне там, на полях, що не оброблялися, випасалися табуни поліських коней по 50-60 голів, в основному молодняк, яких зганяли на літо з інших бригад у селище Сідори, Овруцького району. Будучи 7-8 річним хлопчиком, як і всі діти, я приймав участь у заїздці цих коней.
Поліські коні, як і гуцулики заїжджалися за 2-3 дні та були надзвичайно витривалі. Такий кінь міг тягти віз, який деколи занурювався по спиці або в багнюку або в пісок. Поліські коні мали дуже хороші рухи. Так само, як з гуцуликами ніколи не виникало питання де скакати галопом: чи по болотистій місцевості чи по піску чи по сосновому лісі, незважаючи на коріння старих сосен виступаючих над землею. Галоп був також дуже зручний.
Ці коні були переважно гнідої або темногнідої масті з ярко вираженими темними ногами та мали смолисту гриву. Копито маленьке гарне, але трошки ширше ніж в гуцулика. Голова важче ніж в гуцулика. Гарні коні з хорошим норовом. Не билися і не кусалися (дуже рідко можна було почути, що хтось з них б‘ється або кусається). В моїй родині від прапрадіда збереглися спогади про маленьку кобилку, яка використовувалася при полюванні. Вона могла годинами стояти в снігу і не рухатися, поки хлопці були на полюванні. Потім на неї завантажували здобич і рушниці. І тільки коли хлопці злізали з воза біля корчми і пускали її додому, тоді нікого не підпускаючи до здобичі та рушниць, вона бігла додому і прибігши, стукала копитом у ворота "Відкривайте, я прийшла:)".
Колись я мав мрію зайнятися відродженням поліської породи коней, але щоб її відроджувати необхідно жити на Поліссі, але склалося так, що проживаю на Закарпатті. Займаючись відновленням гуцульського коня, я впевнений, що з часом відродиться і поліський кінь. Дуже приємно, що на Поліссі у селищі Прибірськ, є ентузіасти (Facebook: Наталка Сонечко та Jurij Molfar ), які мріють і готові відроджувати одну з трьох аборигенних українських порід коней - поліську!"
Автор: Ігнатенко Олександр, керівник ФГ Полонинське господарство
